Мене звали «втраченим випадком». Після десятиліття алкогольної залежності, втрати кар’єри, довіри родини й віри в себе, я опинився на дні. Одного дня, прокинувшись у лікарні після чергового запою, я зрозумів: це мій останній шанс. Я звернувся до Центру відновлення з останнім проблиском надії. І там усе змінилося. Вперше мене не засудили — мене вислухали. Вперше я відчув, що я не сам. Програма 12 кроків, глибока терапія, групи підтримки — це був шлях не лише до тверезості, а до себе справжнього. Я вчився заново ходити по життю: відповідально, чесно, з вдячністю. Було важко. Були зриви. Але щоразу мене підтримували — і працівники центру, і нові друзі, які стали моєю другою сім’єю. Сьогодні я не просто тверезий — я тренер, ментор, натхненник. Я проводжу зустрічі для новачків, допомагаю їм вийти з темряви, як колись допомогли мені. Моє життя змінилося назавжди, і я щодня живу з вірою, що відновлення — можливе для кожного.

Моя історія — це історія багатьох жінок, які виглядають успішними назовні, але всередині — розбиті. Я мала кар'єру, сім’ю, статус. Але після нещасного випадку та болю, який не минав, я пристрастилася до знеболювальних. Це було наче непомітне падіння в прірву. Я боялася звернутися по допомогу. Сором, страх втрати репутації — все це тримало мене в клітці. Але одного разу я більше не змогла приховувати правду. І тоді я обрала амбулаторну програму Центру відновлення. Це було найкраще рішення в моєму житті. Програма не лише дала мені інструменти — вона подарувала мені спільноту. Я більше не була одна. Я плакала з людьми, які мене розуміли, і сміялась із тими, хто пройшов ще гірше. Ми піднімали одне одного, коли падали. Через терапію я навчилася чути себе, довіряти собі, жити не в провині, а в надії. Сьогодні я маю нову мрію — стати консультанткою. Допомагати жінкам, які теж бояться. Бо я знаю: відновлення — це не кінець історії. Це новий початок.

Коли я завершив основну програму лікування, я відчув полегшення. Але водночас — і страх. Що далі? Як триматися на плаву без щоденного нагляду, без розкладу, без структури? На щастя, я не залишився один. Програма післяатвірної підтримки Центру надала мені стабільність і зв’язок із людьми, які розуміли, через що я проходжу. Щотижневі зустрічі, консультації, групи підтримки — усе це тримало мене у процесі. Я почав працювати над собою глибше: вдосконалював навички спілкування, розвивав емоційну стійкість, вчився відповідальності. Спільнота стала для мене новою сім’єю. І навіть коли були складні дні — я мав куди звернутися, з ким поділитися, хто міг підтримати. Сьогодні я працюю, маю хобі, будую стосунки — все, чого раніше не мав. Моє життя не ідеальне, але реальне. І кожен день тверезості я починаю з вдячності.